ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У глибину століть сягають витоки історії нашого славного краю.
Пам’ятки археології засвідчують, що регіон почав заселятися біля 5-8 тисяч років тому: на території сучасних сіл Березанка, Снов’янка, Новоселівка, Боромики, Киселівка, Кобилянка, Петрове, Моргуличі виявлені поселення доби неоліту. Про подальший процес залюднення нашого краю свідчать археологічні знахідки епохи бронзи, раннього залізного віку, скіфського періоду, ранньослов’янської доби.
За часів Русі-України (IX-XIII ст.) територія сучасної Киселівської територіальної громади входила до складу одного з найбільших давньоруських князівств - Чернігівського. У цей час у нашому краї відбувається активне заселення територій, освоюються усі придатні для землеробства ґрунти, зростає чисельності населення. На думку краєзнавців, ці староорні землі Русі-України розміщувались на місці сучасних сіл громади. Тезу про активне опанування земель підтверджують археологічні пам’ятки цього періоду (городища, курганні могильники, поселення) виявлені і досліджені археологами на території багатьох сіл Киселівської територіальної громади.
На думку істориків, суб’єктом сільського самоврядування за часів Русі-України виступала сільська громада (верв), яка об’єднувала жителів кількох сіл, представляла своїх членів у відносинах з іншими громадами та державою.
На початку ХІІІ століття регіон значно постраждав від монгольської навали: майже всі селища припинили своє існування. Монгольську навалу пережили лише населені пункти в районі сучасних сіл Петрушин, Боромики та Брусилів: археологічні розкопки фіксують тут матеріали другої половини ХІІI-XIV століть.
У середині XIV століття Чернігово-Сіверські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського (XIV-XV століття). Історики припускають можливість існування у цей час с. Радиль (сучасне с. Боромики), с. Борки (сучасне с. Снов’янка), поселення Селище (с. Петрушин), два поселення в районі сучасного села Брусилів.
В адміністративному відношенні територія поділялась на повіти та волості (їх очолювали повітові та волосні старости), згодом – на повіти та воєводства (очолював воєвода, який призначався великим князем).
У 1503 році внаслідок війни між Литвою та Московською державою більшість земель Чернігово-Сіверщини перейшли під контроль останньої, включаючи і територію сучасної Киселівської громади.
У 1527 році у письмових джерелах вперше згадується с. Перекоп (сучасне с. Брусилів) – велике поселення, що мало важливе стратегічне значення.
У 1618 році за умовами Деулінського перемир’я Чернігово-Сіверщина перейшла від Московської держави до Речі Посполитої. Польська адміністрація доклала чимало зусиль для залюднення краю. Історик С. Горобець зазначає, «що за короткий проміжок часу поляки значною мірою сформували поселенську структуру регіону, яка відродилася, розширилася і, переважно, збереглася до наших днів».
У 1623 році Чернігову надано Магдебурзьке право, місто отримало земельні володіння у приміській смузі, на якій згодом виникнуть села Березанка, Свинь (Вознесенське), Киселівка. Село Петрушин на п. XVII століття запустіло, його землі відійшли у 1625 році до Чернігівського магістрату, на яких село відродилося наприкінці 1620-х років вже під сучасною назвою. Історик С. Горобець припускає, що одна з битв Смоленської війни між польсько-козацьким та московськими військами відбулася у 1632 р. саме біля с. Петрушин та мала значення для подальшого перебігу військової компанії.
У 1621 році зафіксована перша письмова згадка про Радиль (с. Боромики).
У 1634 році в документах вперше згадується Терехівка та Товстоліс.
На думку історика П. Кулаковського, до 1638 року виникло с. Лопатин.
У 1638 році вперше згадується с. Чорторийка (сучасне с. Малинівка), Киселівка, Свинь.
На 1641 рік припадає перша письмова згадка про с. Борки (сучасне с. Снов’янка).
В адміністративному сенсі вся територія Чернігівського воєводства поділялась на староства та повіти. На чолі староств стояли старости, які уособлювали всю повноту державної влади на місцях. Поділ на повіти був запроваджений для поліпшення судочинства та шляхетського самоврядування. У кожному з них діяли сеймики, гродський, земський і підкоморський суди.
З початком Козацької революції середини XVII століття на території Чернігово-Сіверщини було ліквідовано адміністративно-територіальний устрій та органи влади Речі Посполитої. Замість них запроваджувалась система інституцій козацької держави з офіційною назвою Військо Запорізьке. В їх основі лежала самоврядна організація козацького війська з розподілом на полки та сотні.
До Білоуської сотні Чернігівського полку увійшли Киселівка, Брусилів, Свинь (Вознесенське), Березанка, Лопатин, Терехівка, Товстоліс, Малинівка, Новоселівка (Яцево, перша письмова згадка – 1704 рік).
До Ройської сотні - Петрушин, Стаси (виникло у другій половині XVII століття).
До Седнівської сотні - Боромики, Борки, Кобилянка (перша письмова згадка – 1659 р.).
У 1666 році зафіксована перша письмова згадка про Березанку.
Після ліквідації полково-сотенного устрою на Лівобережжі та Гетьманщині російський уряд у січні 1782 року створив на території Чернігово-Сіверщини два намісництва: Чернігівське та Новгород-Сіверське. Відповідно на ці території поширювалася загально-імперська система органів управління. У 1786 році намісництва були скасовані. Натомість утворено Малоросійську губернію з центром у Чернігові. 27 березня 1802 року указом Сенату Малоросійська губернія була розділена на Чернігівську та Полтавську губернії, які поділялись на повіти. Населені пункти сучасної Киселівської сільської територіальної громади увійшли до складу Чернігівського та Городнянського повітів Чернігівської губернії. Цей адміністративний поділ проіснував до 1919 року.
У 1897 році у списках населених пунктів вперше згадується с. Моргуличі, у якому на той час існував лише один двір.
Після селянської реформи 1861 року відбулися серйозні зміни в управлінні селянством у вигляді сільського управління на чолі з сільським старостою та волосного управління на чолі із волосним старшиною. Сучасні дослідники відзначають, що подібне самоврядування було досить умовним і система селянського управління містила лише окремі елементи самоврядування.
Після Лютневої революції 1917 року органи імперської влади припинили свою діяльність.
07 березня 1923 року Президія ВУЦИК прийняла постанову «Про адміністративно-територіальний поділ Чернігівщини», за якою стара система районування (волость-повіт-губернія) змінювалась на нову (сільська рада -район-округ-губернія). Постановою ВУЦИКа від 03 червня 1925 року в республіці ліквідовувались губернії, вводилась триступенева система управління (центр-округи-райони-сільські ради). У 1930 році ліквідовано округи, здійснено перехід на систему «центр-район-сільрада». Постановою ВУЦИКа від 15 жовтня 1932 року створено Чернігівську область з поділом на райони.
З огляду на реформу адміністративно-територіального устрою у 1923 році були утворені Свинська сільська рада Бобровицького району, Боромиківська сільська рада, яка входила до складу Березнянського, Бобровицького, згодом – Чернігівського районів; Брусилівська сільська рада Бобровицького району; Терехівська сільська рада Бобровицького, а з 1929 року – Чернігівського району. Петрушинська сільська рада була створена у 1919 році.
Зміни у районуванні продовжувались до 1966 року.
Протягом 1966 – 2025 років окремі населені пункти Киселівської територіальної громади були перейменовані, об’єднані, зняті з обліку.
Згідно з постановою Верховної Ради України від 17 березня 2016 року № 1037-VIII село Улянівка перейменовано на Вознесенське.
У 1982 році с. Лопатин приєднано до Терехівки.
Хутір Плоскина Гребля, що існував на околиці Березанки, збезлюднів у ХХ столітті, знятий з обліку.
Після здобуття Україною незалежності держава зробила поступові кроки у визначенні місця та ролі місцевого самоврядування в системі органів влади, пошуку ефективної моделі управління та участі громадян у процесах ухвалення рішень.
17 січня 2020 року відповідно до рішення Киселівської сільської ради та ураховуючи результати виборів від 22 грудня 2019 року на підставі Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» до Киселівської сільської ради була приєднана Боромиківська сільська рада.
Киселівська сільська територіальна громада Чернігівського району Чернігівської області у теперішньому складі була сформована відповідно до Перспективного плану формування територій громад Чернігівської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 564-р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» визначено що до складу сформованої територіальної громади увійшли Киселівська, Боромиківська, Вознесенська, Петрушинська та Терехівська сільські ради. Від імені та в інтересах територіальної громади діє сільська рада. Таким чином, Киселівська сільська рада представляє інтереси п’ятнадцяти населених пунктів (села Березанка, Боромики, Брусилів, Вознесенське, Киселівка, Кобилянка, Малинівка, Моргуличі, Новоселівка, Петрове, Петрушин, Снов’янка, Стаси, Терехівка, Товстоліс).
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 червня 2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», громада увійшла до новоствореного Чернігівського району.
Громада об’єднала виключно сільські населені пункти, причому не за ознакою економічного тяжіння, а (скоріше) логістики. Щільність населення по громаді неоднорідна. Водночас гарна географія та чиста природа роблять територію громади потенційно цікавою як місце для заміського житла.
З історії населених пунктів громади
село Киселівка
Село, розташоване на правому березі нижньої частини річки Замглай (Свиня), вперше згадується в історичних документах 1638 року, коли його внесли до подимного реєстру. З огляду на назву поселення та його розташування поблизу володінь відомого польського урядовця українського походження Адама Киселя, історик П. Кулаковський висуває припущення, що заснування Киселівки могло бути ініційоване його людьми. Згодом ці землі перейшли до чернігівського старости Мартина Калиновського, що, за версією дослідника, сталося або шляхом купівлі, або внаслідок уточнення кордонів між старостинськими та шляхетськими маєтностями відповідно до рішення сейму 1638 року.
За іншою версією, село Киселівка виникло на землях, які були відведені Чернігівському магістрату за привілеєм 1623 року. Пізніше у рапорті Чернігівського магістрату від 2 січня 1764 року зазначалося, що на 20 "волоках" цієї землі виникли поселення — село Березанка, а також села Свинь та Киселівка. Універсали гетьмана підтверджували, що ці поселення належали до володінь чернігівського війта.
Отже, достовірнішою є версія І. Кондратьєва, який вважав, що назва села походить від дрібношляхетської родини Киселів (Кислих, Кисловичів), яка оселилася у Любецькій волості ще за часів Любецького державця О. Гаштольда (1471–1480). Представники цього роду згадуються в королівських люстраціях 1615–1616 та 1622 років як посесори маєтків Щуковщина та Харабурдовщина Масловичів та Кисловичів. У 1649 році до реєстру Війська Запорозького було вписано Микиту Киселя — козака Чернігівського полку, що додатково свідчить про участь цієї шляхетської родини в історичних подіях регіону.
село Березанка
Село Березанка бере свій початок з першої половини XVII століття. Його виникнення пов’язане з освоєнням земель, відведених чернігівському магістрату та його урядовцям за привілеєм 1623 року. У рамках цього привілею чернігівському магістрату було відведено 20 волок землі, на яких згодом утворилися три поселення: село Березанка та два сусідні поселення — Свинь і Киселівка.
Березанка вперше згадується у Чернігівській переписній книзі 1666 року. На той момент у селі було три селянські двори та один бобильський (господарство селянина-бобиля, який не мав власної землі). Згідно з описом, село розташоване на рівнинній місцевості поблизу річки Замглай, з правого її боку.
На середину XVIII століття Березанка була офіційно затверджена на «ранг війта чернігівського» за універсалами гетьмана, про що магістрат зазначив у своєму рапорті від 2 січня 1764 року.
У трикутнику війтівських сіл Березанка відігравала центральну роль. Саме тут була церква, тоді як Свинь і Киселівка вважалися "деревнями" (тобто меншими поселеннями). Протягом століть Березанка залишалася важливим осередком місцевого життя, зберігаючи свій особливий статус до самого ХХ століття.
Етимологія назви "Березанка" достеменно не відома, однак існує найбільш вірогідна версія, пов’язана з природними умовами місцевості. Назва, ймовірно, походить від слова "береза" і може вказувати на існування березового гаю або лісу в цій місцевості. Подібна практика надання топонімів за географічними чи природними особливостями характерна для народної традиції іменування місцевостей.
село Боромики
Село Боромики має давню історію. Його попередня назва — Радиль (або Радунь) — згадується ще за литовської доби (XV століття). Прямі документальні підтвердження існування поселення в цей період наразі відсутні, але історики вважають таку можливість вірогідною.
Перші письмові згадки про Радиль з'являються у джерелах 1621 року, коли поселення перебувало під владою Речі Посполитої. На той час воно належало шляхтичу Фабіану Руцькому і мало статус «деревні» (невеликого сільського поселення). У 1634 році власником поселення став польський урядник Ян Калиновський, а між 1638 та 1641 роками його придбав відомий політичний діяч і воєвода Адам Кисіль.
Згідно з подимним реєстром 1638 року, у деревні «Райдоляс чи Боромики» вже налічувалося 30 «димів» (тобто дворів), що вказує на досить значне для свого часу поселення. У другій половині XVII століття Радиль змінює свою назву на Боромики. Згадки про це знаходимо в універсалі гетьмана Івана Скоропадського від 19 листопада 1708 року та в царській грамоті від 16 грудня 1708 року. У цих документах село фігурує під новою назвою Боромики, при цьому згадується водяний млин на річці Радульці (або Радуниці) та гребля Новомлинська.
За часів Гетьманщини село входило до Седнівської сотні та мало власні орні землі, сіножаті та ліси, зокрема ліс Колодний. В універсалі І. Скоропадського згадуються також прилеглі озера — Петратин, Дубове, Івашкове та Криве.
Назва "Радиль" (або "Радунь") пов’язана з річкою, біля якої було засноване поселення. Річка в історичних джерелах має кілька варіантів назви — Радулька, Радуниця, Радульця.
Нова назва села — Боромики — виникає у середині XVII століття. Найімовірніше, її етимологія пов’язана зі словом «бор», що позначає великий ліс, зазвичай хвойний або дубовий. У цій місцевості, розташованій між Десною та Сновом, були густі дубові ліси, що цілком відповідає цій версії. У другій половині XIX століття на деяких картах село позначалося як «Боровики», що також підтверджує зв’язок назви з лісом.
село Брусилів
Село Брусилів, що у давнину знаходилося на важливому перехресті шляхів між Черніговом і Глуховом та Стародубом і Ніжином, має історію, яка бере свій початок ще кілька століть тому. Найдавнішим поселенням на цій території було село Перекоп, яке виникло за литовських часів у місці впадіння Снову в Десну. Вперше Перекоп згадується у письмових джерелах 1527 року в документі під назвою «Пам’ять». У ньому село описується як досить велике поселення, що налічувало 40 «димів» (дворів).
Перекоп мав важливе стратегічне значення, оскільки саме тут діяли перевози через Десну та Снов — ключові переправи на торговельних і військових шляхах.
У лютому 1633 року власником села разом із прилеглими озерами став Ян Горбачевський, хоча паралельно на це поселення претендував і чернігівський староста Мартин Калиновський. Після тривалих суперечок Горбачевський зумів відстояти свої права на село. У 1636 році він передав ці землі впливовому урядовцеві Речі Посполитої Адаму Киселю. У цей період поруч із Перекопом було засноване нове поселення — слобода Новий Брусилів, заснування якої зазвичай пов’язують із діяльністю чернігівського підкоморія на початку 1640-х років. Але вже у 1641 році А. Кисіль поступився своїми землями на користь Миколая Фірлея Броневського.
Поступово два сусідні поселення — Перекоп і Новий Брусилів — об'єднуються в одне село. Це підтверджується записом у Чернігівській переписній книзі 1666 року, де зазначено: «Перекоп, а Брусилов тож». У підсумку нова назва — Брусилів — закріпилася за об'єднаним селом, витіснивши стару назву Перекоп.
Назва Брусилів, за версією відомого історика О. Лазаревського, пов’язана з переселенцями з київського Брусилова. Це пояснюється тим, що київський Брусилів неодноразово зазнавав руйнувань від татарських нападів, особливо в другій половині XVI століття. У пошуках безпечнішого місця жителі переселялися на Лівобережжя, де й виникло нове поселення з такою ж назвою.
Спочатку нове поселення мало назву Новий Брусилів, що відповідало традиціям називати нові поселення за іменем попередніх. Проте з часом, після злиття з Перекопом, закріпилася скорочена форма — Брусилів.
село Вознесенське
Історія села Вознесенське починається з XVII століття, хоча його територія була заселена ще за часів Київської Русі та за час свого існування кілька разів змінювало назву.
Найдавніші згадки про ці місця пов'язані з річкою Свинь, яка відома ще з часів Київської Русі. У літописі під 1160 роком згадується поселення Свинковичі, яке, за версією упорядника «Літопису Руського» Л. Махновця, знаходилося біля устя річки Свинь неподалік сучасного села Вознесенське. У літописі описується, як князь Ізяслав Давидович переправив свої полки через Десну навпроти Свинковичів, щоб несподівано напасти на Чернігів.
Проте село Свинь, яке виникло у XVII столітті, за географічним розташуванням не збігається зі стародавнім поселенням Свинковичі. Спільною для обох населених пунктів є лише назва, яка, ймовірно, походить від річки Свинь.
Формування «нової» Свині пов’язане з тим, що згідно з привілеєм 1623 року частина цих земель була передана у володіння чернігівського магістрату та його урядовців. На цих територіях виникло кілька нових поселень, серед яких згадуються Березанка, Киселівка та Свинь. Згідно з рапортом від 2 січня 1764 року, ці населені пункти були офіційно закріплені за чернігівським війтом на підставі гетьманських універсалів.
За П. Кулаковським, поселення Свинь було засноване до 1638 року. Його осадження пов'язують з діяльністю чернігівського старости Мартина Калиновського та його урядників, які в цей період активно засновували нові поселення в околицях Чернігова.
Перша офіційна згадка про Свинь міститься у подимному реєстрі 1638 року, де вказано, що в селі було 10 «димів» (тобто дворів).
Свинь — первісна назва села, яка походить від назви річки Свинь. У часи Київської Русі поряд із річкою існувало поселення Свинковичі, і, ймовірно, під час заснування нового села в XVII столітті йому дали аналогічну назву.
У 1926 році село було перейменовано на Володимирівку, а згодом, у 1930-х роках отримало нову назву — Улянівка.
Сучасну назву — Вознесенське — село отримало 17 березня 2016 року згідно з постановою Верховної Ради України (№ 1037-VIII), яка походить від назви місцевої церкви.
село Кобилянка
Село Кобилянка має давню історію, яка простежується з середини XVII століття. Перша згадка про населений пункт зафіксована в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького від 7 січня 1659 року. У цьому документі підтверджується право володіння Івана Аврамовича на кілька населених пунктів і хуторів, серед яких згадується "Кобиля Голова". Цікаво, що Хмельницький зазначає, що це володіння було надане ще його батьком, хоча оригінальний універсал гетьмана Богдана Хмельницького не зберігся.
Підтвердження існування цього населеного пункту додатково маємо у Чернігівській переписній книзі 1666 року, де також згадується назва "Кобиля Голова". Сучасна назва "Кобилянка" вперше з’являється в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 29 січня 1689 року, що свідчить про поступове спрощення та зміну форми назви з часом.
Дослідник Ю. Виноградський пов’язує назву села зі словом "кобила". З цього випливає кілька можливих версій походження топоніму:
- Географічний топонім — назва могла виникнути від урочища чи місцевості під назвою "Кобиля голова". Подібні назви часто утворювались за аналогією з формою рельєфу або через певні події (наприклад, знаходження кінських останків у цій місцевості).
- Ім'я або прізвисько засновника поселення — можливим є варіант, що першим поселенцем або власником цих земель був чоловік із прізвищем чи прізвиськом Кобиля Голова. У подальшому ця назва трансформувалася у "Кобилянка".
село Малинівка
Село Малинівка, раніше відоме як Чорторийка (польськ. Czartorÿin), виникло на початку XVII століття. Перша згадка про населений пункт датована 1638 роком, коли він був внесений до подимного реєстру разом із селом Товстоліс. На той час у Чорторийці налічувалося 10 димів (тобто дворів).
Поселення було засноване на берегах невеликої річки — притоки Свині (Замглаю), яка згодом пересохла. Існує припущення, що ця річка могла називатися Чорторий (або Чорторийка), що могло стати основою для назви села.
Хоча назва Чорторийка співзвучна з прізвищем відомого магнатського роду Чарторийських, немає жодних свідчень про їхнє володіння цими землями. Окрім того, історик І. Кондратьєв в своїй роботі намагався пов’язати Чорторийку з Чортиковщизною (Чорторийщиною), але ця версія не отримала належного підтвердження, оскільки Чорторийщина (Чортиковщизна) ототожнюється з Тамарівкою, яка розташована набагато західніше Малинівки, ближче до Любеча.
У 1961 році село отримало нову назву — Малинівка. Ймовірно, перейменування було зумовлене бажанням надати поселенню більш "благозвучну" та приємну назву.
село Моргуличі
Село Моргуличі виникло наприкінці XIX століття. Найперша згадка про поселення зафіксована у списках за 1897 рік, де зазначено, що в Моргуличах існував лише один двір. У попередніх списках населених пунктів, зокрема у списках за 1896 рік, це село ще не згадується.
На картах другої половини XIX століття це поселення позначене як «Маргулін хутір».
Початкова назва поселення "Маргулін хутір" вказує на прізвище засновника, яке з часом трансформувалося у «Моргуличі».
село Новоселівка
Село Новоселівка, розташоване неподалік Чернігова, має історію, яка простежується з початку XVIII століття. Раніше воно було відоме під назвою Яцево, що вперше згадується в історичних документах у 1704 році.
Згадка про село міститься в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 25 лютого 1704 року, яким підтверджувалося право володіння маєтностями вдови генерального обозного Василя Дуніна-Борковського — Марії. У цьому документі зазначається: «Бобровицу з Яцевом поблизу Чернігова».
У подальших історичних джерелах Яцево неодноразово згадується разом із селом Бобровиця, з яким воно мало близьке розташування.
Трагічна сторінка в історії села пов’язана з подіями Другої світової війни. У 1943 році під час німецької окупації село було спалене. Після війни, у процесі відбудови, село вирішили відновити, але вже під новою назвою.
У 1946 році село отримало нову назву — Новоселівка.
Вочевидь назва «Яцево» походить від імені Яцко — це поширена в ті часи форма імені Яків.
село Петрове
За місцевими переказами село Петрове відносно молоде поселення (виникло у 20-30-х роках ХХ століття) та було засноване як виселок із містечка Березна. Згідно з цією версією, першим поселенцем був чоловік на ім’я Петро Скрипченко, який переселився на ці землі та побудував тут свій двір.
Особливістю цього місця було те, що поруч проходила дорога з Чернігова до Березни, і люди, проїжджаючи повз оселю Скрипченка, говорили: «Заїдемо на Петрове». Саме так ця місцевість поступово отримала свою назву.
Втім, існує й інша версія походження назви села, яка пов’язує його назву з давніми топонімами місцевості. Ще у XVII столітті згадується «острів Петрашин», що знаходився поблизу села Боромики. У 1636 році єлецький архімандрит подав скаргу на шляхтича Яна Калиновського, який самовільно привласнив цей острів, намагаючись приєднати його до свого села Боромики. Виходячи з цієї інформації, більш правдоподібною є версія, що виселок отримав назву від старого топоніма «Петрашин», який із часом трансформувався у «Петрове».
Варто зазначити, що в архівних документах XVIII століття згадується також «Петрова Слобода», яка була частиною Седнівської сотні. Проте ця назва не має прямого стосунку до сучасного села Петрове, оскільки під назвою Петрова Слобода мається на увазі село Петрівка Корюківського району.
село Петрушин
З часів Київської Русі на території поблизу сучасного Петрушина існувало поселення, відоме як «Селище». Воно розташовувалося на правому березі притоки Замглаю — Оскривки (нині майже пересохлий канал, який місцеві жителі називають «Джерело»). Це поселення пережило монгольську навалу, що підтверджується археологічними знахідками XIII–XVI століть. Ймовірно, воно запустіло наприкінці XVI або на початку XVII століття.
Село Петрушин виникло на землях, які у 1623 році були відведені Чернігівському магістрату за королівським привілеєм. У рапорті магістрату від 1764 року зазначено, що поселення розташовувалося на 30 волоках, наданих магістрату.
Перше документальне згадування про село відноситься до часів Смоленської війни (1632–1634 роки), коли влітку 1633 року село Петрушкіно стало місцем битви між загонами московських військ та польсько-козацькими частинами. Враховуючи маршрут військових сил в тому регіоні, більшість дослідників ідентифікує «Петрушкіно» саме з сучасним Петрушином.
У 1634 році Петрушин перейшов у володіння чернігівського старости Мартина Калиновського, але пізніше, в період козаччини, повернувся під управління Чернігівського магістрату. У подимному реєстрі 1638 року в селі налічувалося 40 «димів» (господарств).
Назва села походить від родини любецьких бояр Петруш (Петрушів), яка оселилася на цих землях після надання Чернігову магдебурзького права в 1623 році. Вочевидь, один із представників роду заснував хутір, який згодом перетворився на село. Петруші пізніше покозачилися та стали відомі як козацький рід. Наприклад, Андрій Петруша згадується серед козаків Сиберезької (Ройської) сотні, які загинули під Чигирином у 1678 році.
Проте до середини XVIII століття родина Петруш збідніла та поступово зникла з документів, ймовірно, емігрувавши або згаснувши.
село Снов’янка
Село Снов’янка, відоме в минулому як Борки, вперше згадується в історичних документах у травні 1641 року. У цей час польський урядовець Миколай Фірлей Броневський придбав у польського урядовця Адама Киселя кілька поселень, серед яких згадуються Борки. Згідно з дослідженнями П. Кулаковського, Адам Кисіль ще напередодні 1638 року почав заселяти поселення Борки, яке розташовувалося вздовж Десни поблизу східної межі Менської волості.
Історична назва «Борки» вірогідно походить від слова «бор», що означає дубові ліси. Ця назва відображала природні особливості місцевості, адже село знаходилося в межиріччі Десни і Снову, де раніше були густі дубові ліси.
Після Другої світової війни село було перейменовано на Снов’янку. Зміна назви відбулася з метою уникнення плутанини, оскільки в Чернігівському районі вже існувало кілька населених пунктів із подібною назвою, зокрема село Бірки біля Пльохова. Через схожість назв часто не доходила кореспонденція — листи та газети. На сході села вирішили назвати його на честь річки Снов, яка протікає поруч.
село Стаси
Село Стаси вперше згадується в історичних документах другої половини XVII століття. У Переписній книзі 1666 року воно позначене як «деревня Стаси пустая», без селянських дворів та угідь. Розташовувалося село в низині, поблизу болота Замглай, а за описом 1767 року — при річці Свині.
Це невелике козацьке поселення виникло в період після середини XVII століття. У XVIII столітті село залишалося козацьким, і селян тут не фіксувалося.
Існує припущення, що назва села Стасі пов’язана зі словом «стос» (купа, груда), але більшість дослідників вважають, що назва має антропонімічне походження.
За найбільш вірогідною версією, назва села Стасі походить від імені або прізвища першопоселенця або першопоселенців. Імовірно, це були представники козацької родини Стасенків, які проживали в регіоні в середині XVII століття. Так, у реєстрах козаків Чернігівського полку 1649 року згадується Тит Стасенко, а серед загиблих під час другого Чигиринського походу в 1678 році значиться Купрій Стасенко з Сиберезької сотні.
У XVIII столітті серед жителів села фігурували такі імена, як Сидор і Марко Стасювські, які, ймовірно, були прямими нащадками засновників. З часом їхні прізвища трансформувалися: нащадки Марка стали Ларченками, а Сидора — Сидоренками. У документах другої половини XVIII століття більшість нащадків Стасювських згадуються під новим прізвищем Ларко.
село Терехівка
Село Терехівка розташоване на низинній місцевості поблизу річки Замглай (раніше - Свинь). Вперше поселення згадується у привілеї чернігівському старості Мартину Калиновському 6 березня 1634 року на міські хутори: «Над Свинею рікою: Петрушин, Чартория, Терехова, Юрсов». Ймовірно, на рубежі 1620–1630-х років на території села або поблизу так званої «Терехової гаті» (згаданої ще в 1616 році) могло виникнути невелике поселення, яке згодом стало Терехівкою. Народна традиція пов’язує заснування села з переселенцями з Козельця.
Після Національно-визвольної війни поселення увійшло до складу рангових володінь білоуських сотників. У документах гетьмана Івана Мазепи (1700–1701 рр.) згадується млин Терехівський, який, ймовірно, був збудований на місці колишньої «гаті».
Назва села Терехівка, вірогідно, походить від імені чи прізвиська Терех (Терентій). Згідно з Ю. Виноградським, топонім може бути пов’язаний із володінням Тереха, яке існувало в цій місцевості за часів Московської держави. Ця гіпотеза підтверджується згадкою про «Терехову гать» в описах кордонів «острова Уланівського в дубровах чернігівських» у 1616 році.
село Товстоліс
Село Товстоліс вперше згадується 6 березня 1634 року у привілеї чернігівському старості Мартину Калиновському на міські хутори: «На Косомачиним полю Товстоліс». У подимному реєстрі 1638 року зазначено, що у Товстолісі та Чорторийці налічувалося 10 «димів» (господарств).
Топонім «Росомачине поле», де виник Товстоліс, відноситься до території, що залишалася незаселеною в московську добу (XVI століття). Землі, ймовірно, належали якомусь Росомасі, який залишив Чернігів у 1620 році. Поле поступово перейшло у власність кількох родин, зокрема Соєнків, Півіновичів, Товстолісів та Полуботків.
Заснування села пов’язують із Овсієм Петровичем Товстолісом, сином польського земського писаря Петра Товстолеса. У «Родовідній книзі Чернігівського дворянства» зазначено, що Овсій переселився в Лівобережну Україну в період міжусобиць і нападів на Польщу. У 1640 році за наказом чернігівського воєводи Івана Комаровського він отримав у володіння землі, які пізніше були підтверджені гетьманськими універсалами за його нащадками.
Назва «Товстоліс» походить від прізвища родини Товстолісів, які заснували хутір на цих землях.
У період Гетьманщини село стало ранговою маєтністю білоуських сотників.
